Поспішиш – людей наcмішиш: перше татуювання – завжди партак?

Що буде  з татуйованими людьми  після смерті? Чи каратимуть їх на Страшному Суді за партаки, чи пускатимуть до Раю, якщо їхні руки забиті малюнками черепів і демонів? Теорій можна висувати безліч, однак існує стародавня легенда, про те, як татуювання ДОПОМАГАЛИ душам у загробному світі.

За первісних людей татуювання були необхідні для позначення статусу члена общини.  Спеціфічними натільними малюнками позначали скільки в людини дітей, який у неї рід занять, яке її місце в племені (вождь, провидець тощо).  Люди вірили, що татуювання допомагають у загробному світі.  Коли людина помирала, її душа виходила з фізичного тіла і потрапляла на човен, який перевозив душі померлих в інший світ. Татуювання починали сяяти, освітлювали дорогу човникарю і душа потрапляла до Раю. Ті ж,  хто за життя не мав татуювання, а  це були, зазвичай, люди без роду й племені, бездітні та не авторитетні в общині, не потрапляли до кращого світу. 

Згідно цієї легенди, татуйованим можна не боятися пекла, їхнє тіло: рукави, забиті шия, ноги, ключиці освітлюватимуть шлях і брама до Едему відкриється без жодних проблем. Ну а не татуйованим залишається  лиш якомога скоріше забитися…

…а щоб не наляпати собі на руці чи пузі партак, поспішати як-то кажуть треба повільно. Як прикрасити, а не спотворити своє тіло татуюванням й отримати квиточок у татуйований райок? А ще про те, що б’ють і де та чого чекати від мистецтва тату в майбутньому? Про це вам розкажуть татуйовані янголи – тату-майстри Львова та столиці.

Столичний тату-майстер, що полюбляє приїздити до Львова і навіть має тут базу клієнтів  - Доктор Жук: Останнім часом українці надають перевагу патріотичним тату: тризуб, Шевченко, замотаний в синьо-жовтий прапор, українські автентичні орнаменти тощо. Забивають собі усе що й видно, що й не видно. Є такі, що б’ють там, де б мамка не спалила. Однак усе частіше роблять рукави, забивають ноги, шию та навіть обличчя. Серед великого розмаїття тату-стилів я найбільше люблю треш-польку (це реалістичні малюнки в чорному-білому виконанні з різноманітними графічними абстрактними формами та використанням контрастних кольорів), однак працюю в різних стилях. Навіть якщо людина захоче якийсь дрібний напис, але щоб при цьому я був  її майстром, Доктор Жук не відмовить. 

За натхненням я звертаюсь до робіт українця Дмитра Самохіна, Timmy B, James та до батьків треш-польки "Buena vista tattoo club". 

Болюча тема - партаки, адже люди їх обожнюють.  Вони прагнуть набити хоча б щось, та ще й аби дешево. Знаходять  «вконтакті» ескіз чужого майстра і надсилають одразу 15-тьом татуювальникам, мовлял «скока стоіт?».  Такий собі аукціон навпаки, хто дасть меншу ціну до того й піду заб’юсь. Так і потрапляють до усяких домушників, а потім красуються з партаками на ліктях. Аби уникнути таких ситуацій , треба не поспішати, вибрати гарний ескіз або ж замовити індивідуальний, походити на консультації та, звісно ж,  не економити грошей. 

Гадаю, скоро мистецтво тату поповниться новими стилями,  а старі у свою чергу вдосконалюватимуться. Може й геть в абстракціонізм подамось. В одному я точно впевнений: татуювання – це мистецтво, яке ніколи не вимре, може колись трохи підзатихне, але все-одно житиме».

А ось і львівська тату-майстриня Martha Bocharova: Зазвичай до мене звертаються за індивідуальними ескізами, усе частіше дівчата: хочуть щось ніжне й повітряне. Мій принцип роботи – створення ескізу разом із клієнтом, врахування його побажань,, а у кінцевому результаті створення якісного та максимально креативного малюнку. Працюю в стилі Linework& Dotwork графіка, намагаюсь поєднювати ідеальні лінії Дюрера і легкість Шіле. Це мої улюблені художники, роботи яких для мене взірець і натхнення. Люблю також роботи Саші Унісекс та Саші Масюк. З першою мені навіть пощастило познайомитись і зробити в неї тату. А Саша Масюк для мене, скоріше, графічна муза.

До партаків ставлюсь спокійно. Перш за все тому, що їх майже завжди можна закрити іншим татуюванням. Зараз навіть є люди, які навмисне забивають себе партаками, заради приколу. Жорстокі жарти, та усе ж. Тату-мистецтво стрімко розвивається. Сподіваюсь, що колись ми нарешті дійдемо до того, що замовлятимемо індивідуальні ескізи, а не "як на картинці" з Інтернету. 

Львівський татуювальник Олександр Кужим, який знає, як важко спинитися після першого тату: Більшість моїх клієнтів, на жаль, не прагнуть унікальності. Замовляють татуювання, які вже бачили на комусь чи знайшли ескіз в неті.  Я ж, як і будь-який професійний майстер, люблю працювати за власними ескізами, особливо обожнюю чіткі контрасні чб роботи, у яких поєдную тіні й контур. Загалом творю в стилі реалізму. Не чужий для мене стиль японії та неотради. Такі натільні малюнки гарно вписуються в тіло.  

Зараз дедалі частіше прикрашають себе татуюваннями в стилі фото реалізму, забивають важкі ділянки: ребра та внутрішню частину плеча. Партаки – чума сучасних татуменів. Перше тату зазвичай маленьке й кривеньке, так би мовити.  Люди знаходять на усяких пабліках чужі ескізи, шукають найдешевшого татуювальника і в результаті набивають собі котика плямкою на лобку розміром 2 на 3 сантиметри. Мало хто розуміє, що ліпше витратитись на крутий олд скул, мати собі кольоровий реалізм на ребрах чи забити рукав коміксами, а не чирконути собі бздюльку чорною фарбою в районі трусів. Ну не пляше воно там, але хто то розуміє(

Я надихаюсь роботами як вітчизняних, так і закордонних тату майстрів. Пол Бут, Джеф Гоуг, Карлос Торес, Карл Грейс та багато інших. Подобаються роботи Діми Самохіна, Тимура Денисенко та Лисенка.

Тату –мистецтво не стоїть на місці: то був бум реалізму, графіки, колажів, ну а далі думаю, буде всяка психотроніка з різними  художествами. Рано чи пізно тату-культура піде на спад, ніщо не вічне, але враховуючи теперішній попит, цей спад буде невеликим, адже татуйовані знають, як важко спинитись , зробивши хоча б одне тату.

Якщо ж усе-таки вам пощастило набити перше татуювання й воно не партак, потрібно знати, як за ним доглядати. Найголовніше за словами татуювальника Доктора Жука не дати засохнути частинкам лімфи і крові на свіжій роботі. Мити, тримати в чистоті й мастити кремом ( Бепантен Плюс). Нашкодити свіжому тату можуть безліч усіляких факторів: пересихання, надмірне тертя, відкриті водойми, контакт з шерстю та синтетикою.

А от Олександр Кужим вважає, що окрім усього вищезазначеного нашкодити татуюванню може ще й загострення вродженого кретинізму. Наводить смішний і водночас грішний приклад, як один хлопець намастив йодом свіже тату, та ще й бинтиком замотав. Як він потім усе те знімав, варто було бачити.

Тож будьте пильні: стережіться майстрів партаків, не економте на власному тілі та ретельно ставтеся до своїх новеньких тату! І буде вам щастя і в цьому, і в загробному світі!

Доктор Жук - https://vk.com/doctor_zhuk

Martha Bocharova  - https://vk.com/id20028415

Олександр Кужим - https://vk.com/kuzhym

Мастрід для гуманітарія

Якщо Ви вважаєте себе «повним гуманітарієм», а ваші знання з біології та хімії обмежуються лише параграфом шкільного підручника про «пєстікі й тичінки» та сполукою С2H5OH, то книга Асі Казанцевої «Хто б міг подумати» має бути Вам у нагоді. 

Її авторка – російська наукова журналістка, активна популяризатора науки та людина з прекрасним почуттям гумору (у чому можна переконатися, читаючи її тексти).  Книга пояснює, як мозок змушує нас робити усілякі дурниці: напихатися пончиками щоразу, коли стає хоча б трошки сумно, купувати блоки цигарок, страждати від депресії та проводити вечори у компанії кількох пляшок чогось «па крєпчє».

Простими словами Казанцева пояснює  складні процеси, які відбуваються в нашому організмі, а кумедні ілюстрації підвищують рівень окситоцину  (себто роблять Вас трохи щасливішими). 

Перший розділ присвячений різноманітним залежностям: від непереборного «жору» до голки. Якщо замислитись, кожен із нас страждає від якоїсь хімічної залежності, проте це не завжди означає, що ми слабкі  люди з повною відсутністю сили волі. Своєю книгою авторка не лише трохи піднімає самооцінку читачів, але й пояснює, чому нас так тягне до холодильника о другій ночі, і яка причина роздратування, коли куріння з якихось причин для курця заборонене.

У свою чергу другий розділ присвячений іще цікавішим біологічним процесам нашого організму, а саме любові. Уже давно говориться, про те, що кохання – це хімія, але про які саме речовини йдеться? Вам пояснять, ще й намалюють просту й доступну схему, як це працює. Утім цей розділ, який спершу інтригує, потім трохи  розчаровує. А усе тому, що йдеться переважно про експерименти, які проводилися над тваринами. Про людей є хіба кілька абзаців. Але людська любов – це не просто інстинкти й сексуальний потяг, це дещо більше. Німецький філософ Еріх Фромм узагалі свого часу визнав це мистецтвом і навіть книжку написав. (Нуднувату, щоправда, трохи) У той же час авторку можна й виправдати, адже природу людської любові складно досліджувати експериментальним шляхом.

А останній розділ – про актуальне. Про депресію. Уже скоро настане осінь – недарма названа Пушкіним «унылою порою». Адже вона примушує нас самих нерідко почуватися унило, сприймати світ крізь призму поширеного нині поняття «тлєн» і харитись щоразу, коли забуваєш удома парасолю. Утім у книзі мова йде не лише про сезонну депресію, але й про ту, яка настає незалежно від пори року. Авторка пояснює, причини цього неприємного стану збайдужіння до світу, а також подає тест, який допоможе визначити, чи є у вас зародки депресії. Наостанок  за допомогою різноманітних прикладів експериментального дослідження депресивних станів Ася Казанцева надає рекомендації, як подолати депресію самостійно.

Наостанок хочеться подякувати авторці за доступне тлумачення страшних хімічних формул та попросити «аффтар, пиши исчо!»

Юлія Лисенко